Поїздка в сиротинець

Зовсім недавно, зібравши невелику команду, ми, студенти Львівського поліграфічного коледжу, поїхали в дитячий притулок, що на вул. Левандівській, 17. Цього разу було дещо боязко, оскільки раніше ми їздили лише до маленьких діток, а тут є й наші ровесники; і ми зовсім не знали, яка в них буде реакція.

Спочатку було дещо некомфортно, та тільки-но ми вийшли на вулицю все змінилося. До мене зразу підійшла дівчинка, міцно обійняла та покликала гратись. До речі, вона також Ксюша (дивно навіть якось, що такий збіг). Ксені 7 рочків, вона розповідала про свою маму. Про те, яка вона гарна, добра, якого кольору в неї волосся, який в неї характер. Коли я послухала розповідь Ксені, то я зразу ж уявила її маму. Звісна річ, вона здалася мені прекрасною жінкою: ніжною, лагідною, чуйною та доброю, але я на мить задумалася: "Як могли забрати дитину в такої жінки?". Кожен дасть відповідь на це запитання сам собі, а я просто зрозуміла, що дитяча любов до своїх батьків настільки безмежна, можливо, трохи сліпа, напрочуд світла та чиста, така невинна. Любов без жодних докорів, зате з величезною щирістю.

Звісно, деякі діти поводили себе не так відкрито і щиро, як би хотілося, проте можемо їх зрозуміти, оскільки нам навіть важко усвідомити, через що їм довелося пройти, незважаючи на юний вік.

Я неймовірно рада, що познайомилась із Ксюшею, Ельзою, Ромчиком, Юлею, Христиною та багатьма іншими. Дякую вам усім за енергію та атмосферу, яку ви мені подарували, за чудовий настрій та знову ж таки за те, що я вкотре переосмислила багато чого у своєму житті. Нехай вам доля дарує безліч приємних сюрпризів, хай Бог оберігає від усіх нещасть. Сподіваюся, що ви усі повернетесь у свої сім’ї і все у вашому житті складеться якнайкраще. Я щаслива, що той день я прожила саме так. Дякую за це вам, мої нові друзі!

Оксана Копитко, студентка ІІІ курсу, координатор волонтерів коледжу